«Притча — це одночасно мудрість і шлях до мудрості;
це слово, вчинок, життя і мистецтво»
(А. Княжицький).
Притчі — це не просто тексти, не просто оповідки. Кожна притча може щось дати, чогось навчити, у ній закладена якась правда, певний урок, маленький чи великий закон Світу, в якому ми живемо. Притчі — не тільки витвір мистецтва, у них — мудрість віків, вони вчать людей розв'язувати свої проблеми, розвивають мислення, інтуїцію, уяву.
Притчі - це своєрідний навчальний матеріал, який неодмінно допоможе уважному і вдумливому учневі подорожувати Світом усвідомлено і радісно.
З незапам’ятних часів люди використовували історії як засіб виховного впливу. Завдяки своїй цікавості вони особливо добре підходили для цієї мети й були тією ложкою меду, що підсолоджувала й робила цікавої навіть саму гірку мораль, що не завжди можна зрозуміти відразу, іноді вона схована і являє собою всього лише натяк. Будь-яка притча несе в собі величезний зміст і змушує людей задуматися про багатьох сторонах свого життя й своїх учинків.
Абуль-Фарадж називав притчі оповідями, які оновлюють розум і змивають із серця горе та печаль: «Нехай вони втішать стражденних, цілющим бальзамом стануть для людей із розбитим серцем, дороговказом — тим, хто любить настанови, і найкращим другом — для поціновувачів смішного».
І. Хужакова пише: «Історія у формі притчі поєднує в собі мудрість і простоту, вчить людину думати, розв'язувати проблеми, розвиває мислення, інтуїцію та уяву».
І це справді так. Одні притчі дають натхнення, другі — змушують замислитись, треті — спонукають усміхатися. Завдяки притчам, історіям на знайомі та звичайні речі ми починаємо дивитися по-іншому.
Використання притч, історій у психологічній і педагогічній науці та практиці вивчали О. Євтіхов і Т. Трепашко (Грааль мудрости. — СПб., 2005).
У взаєминах людей, а також переживаннях, емоціях, які виникають при ознайомленні з притчами, історіями, існують явища, які Н. Пезешкіан назвав «функціями історій» (Пезешкиан Н. Торговец и попугай. Восточньіе истории и психотерапия. — М.: Генезис, 2004). Цих функцій чимало.
Функція дзеркала. Людина, слухаючи притчу, історію, мимоволі порівнює свої думки та переживання з тим, про що розповідається. У цьому випадку притча або історія стають «дзеркалом», яке відображає проблему. Розглядаючи таке відображення, ми розмірковуємо і шукаємо нових рішень.
Функція моделі — притчі моделюють ситуації, проблеми, пропонують можливі способи їхнього вирішення і передбачають певні насідки цих рішень.
У школі часто вчителі зустрічаються з вирішенням неординарних ситуацій, пов’язаних з порушенням поведінки, конфліктних ситуацій між учнями. Добре якщо вчитель знає декілька притч напам’ять, що дає змогу використати їх у необхідний момент.
Як використовувати притчі, щоб вас почули
Правила використання притч
1. «Знайте міру». Використовуйте під час бесіди 1-2 притчі.
2. Загальна тривалість розповіді не повинна перебільшувати 3 хвилини. Якщо притча довга – її краще скоротити.
3. Розповідайте притчу не поспішаючи, приглушеним голосом, робіть паузи, щоб слухачі усвідомили сказане. Головне не «що», а «як».
4. Пам’ятайте, на що ви хотіли звернути увагу за допомогою притчі. Якщо забули, після розповіді обведіть слухачів поглядом, зробіть паузу. Слухачі самі зрозуміють суть сказаного.
